Медична освіта

Я — головний лікар.

І я чесна людина.

Тому чесно кажу: у нас у лікарні все по таксі.

Ніякої самодіяльності, все системно.

Кожне відділення знає свою норму.

Не дай Боже хтось не виконає — відчуєте всі принади роботи без кисню, кадрів і паперу в туалеті.

Завідувачі платять щомісяця. Бо медицина — це не благодійність.

Ось офіційний прейскурант:

— Приймальне відділення — 100 000 грн

Ну бо потік іде, пацієнти самі йдуть. Тільки встигай рахувати.

(А ще “швидкі” — це ж золота жила, не треба вдавати, що ні.)

— Хірургія — 400 000 грн

Ріжеш — плати. Ножі гострі, прибутки теж. Я тут до чого?

— Гінекологія — 450 000 грн

Ну бо роди, операції, УЗД — бабки там течуть краще, ніж амніотична рідина.

— Неврологія — 200 000 грн

Бо «погано ходить» і «крутиться голова» — це діагнози, які можна монетизувати, якщо не лінуватись.

— Парковка — 150 000 грн

А що? Стоянка не гумова. Треба знати, скільки місць і кому давати ключ від шлагбаума.

Доступ до асфальту — теж послуга.

Ви питаєте: а як так можна?

А я питаю: а як інакше?

Бо всі все знають, але всі мовчать.

Бо з одного боку — “я ж нічого не брав”,

а з іншого — в кабінет завідувача без конверта навіть комар не залетить.

Це ж не корупція, це “операційна ефективність”.

Це не побори — це “підтримка інфраструктури”.

І всі все розуміють.

Пацієнти — бо “інакше не допоможуть”.

Лікарі — бо “інакше вижити не можна”.

А головні лікарі — бо їм теж треба на життя. І на Lexus.

Цей пост — не фантазія.

Це схема, яка працює. У багатьох. Можливо, навіть у тебе.

І поки ми сміємось — хтось реально живе за цим прайсом.

І якщо ти прочитав це —

і в тебе все співпало до копійки —

вітаю, ти не один. Але, може, досить уже бути статистом у чужій схемі?